Somewhat a sonnet

Breathless in my world
A fish out of water
Your mouth is an O
Of infinite wonder

Shining and curious
My hand’s an eye
That watches and lingers
But will not grasp why
You make your lost faces
And slip from my fingers

Love: lying here curled
In your angles and graces

Deny me it’s so:
We are breaking asunder


1 Response to “Somewhat a sonnet”

  1. 1 M March 8, 2010 at 9:36 pm

    * * *
    червоні розпорошеності колір виконує частковість тривким край небесності і легенд матерій та поверхня мого часу виприглянула кожен невпійманий в пустелі під кутом для чергових;
    день вказує бажання і подію що не пам’ятає себе хоча у місті піт;


Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in: Logo

You are commenting using your account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

previous posts

A novel about the Crimean Tatars' return to their homeland

%d bloggers like this: